"Страх Росії перед об’єднаною Європою". Смешко в інтерв'ю австрійській агенції "Paneuropa"

10 лютого перший військовий аташе незалежної України в США та Швейцарії, екс-начальник Головного управління військової розвідки Міноборони, колишній голова Служби безпеки, Надзвичайний і Повноважний Посол, доктор технічних наук, генерал-полковник, кандидат у Президенти України Ігор Смешко дав інтерв’ю австрійській агенції "Paneuropa". Говорили про ситуацію в Україні. Про те, чому Україна не може бути молодшим братом Росії, про ставлення Смешка до Європи та до Австрії, а також до президента структури "Paneuropa-Австрія" Карла фон Габсбурга. Кандидат у Президенти розкрив деякі зі своїх поглядів, які він хоче втілити в життя у разі перемоги на виборах. Публікуємо повний переклад розмови:

– Пане генерале, наразі Ви висунули свою кандидатуру на пост Президента України. Як Ви оцінюєте свої шанси і які б зміни запровадив президент Смешко?

– Для мене це було дуже важке рішення. В моєму житті я жодного дня не був політиком і жодного разу не обирався на будь яку посаду. З 16-річного віку я перебував на дійсній військовій службі. Вся моя кар’єра в моїй країні до 2005 року була професійна кар’єра поза політикою. Я служив людям, яких регулярно обирав український народ. Посаду керівника спеціальної служби я залишив у 2005 році. Коли з того часу я спостерігав за розвитком ситуації у моїй країні, у мене поступово зростало відчуття страху.

Основною проблемою України є відсутність справжньої політичної еліти, яка вірить у цінності демократії та діє відповідно до них. Протягом 35 років я перебував на дійсній військовій службі, але вірю у цінності демократії. Можливо тому, що ніколи не їздив до Сполучених Штатів Америки, Швейцарії або Німеччини як турист, але був там у якості військового дипломата. Багато років я провів у країнах де панує справжня демократія, тому знаю що це таке. Спостерігаючи розвиток політичного ландшафту України з 2005 року до сьогодні, мушу визнати, що при владі немає жодної партії, ідеологія якої б ґрунтувалася на принципах демократії. Була "партія Ющенка", зараз є "партія Порошенка", "партія Тимошенко" або "партії Рабіновича, Бойка, Ляшка". Жодна з них не має стратегії або бачення того, як побудувати систему на демократичних принципах, не має уявлення щодо шляхів розбудови середнього класу, економіки та промисловості.

Знаєте, чого Росія боїться більше за все? Об’єднаної Європи з її культурними та демократичними цінностями біля російського кордону. Для можновладців у Кремлі це, власне, є дуже небезпечним. Тому основною метою їх політики є руйнування європейської єдності.

У першу чергу моя партія буде захищати та розбудовувати той самий середній клас, який є базисом справжньої демократії. Ми не співпрацюємо та не будемо співпрацювати з олігархами. Становим хребтом нашої партії також не є колишні військові. Основу партії складають інтелектуали, студентство та регіональні осередки, що діють за субсидарним принципом. Наше бачення полягає у необхідності справжнього розподілу владних повноважень. З 1996 року ми в Україні маємо чудову Конституцію але ніхто не перетворив її в обов’язковий для виконання закон, який ґрунтується на величних гуманістичних та демократичних конституційних принципах. Мене часто питали, чому я прийняв рішення висунути свою кандидатуру на президентські вибори. Моя відповідь була така: Ви можете уявити собі кабіну літака, в якій ви бачите, як літак стає некерованим та втрачає висоту? З свого місця Ви бачите групу людей, які намагаються протиснутись до кабіни, аби взяти під контроль управління літаком. А Ви були конструктором літака та навчали пілотів. І жодний з тих людей, які намагаються потрапити до кабіни, не може керувати літаком. А у літаку також знаходиться твоя родина. З огляду на такі обставини, для мене не було іншої можливості, окрім прийняття такого рішення.

– Поговоримо про середній клас: яка Ваша стратегія розбудови цього класу? У Вас є конкретний план?

– Перш за все ми хочимо утвердити нашу партію з її баченням правової держави, а отже справжньої демократії. Щоб зміцнити середній клас, у першу чергу треба припинити збіднення населення та підтримати представників малого та середнього бізнесу. Так, у податковій сфері наш уряд на сьогодні порушує нашу Конституцію. Для прикладу: щоразу ми чуємо, що маємо недостатньо газу. У нас достатньо газу власного видобування для українського споживача. Ціна за газ, включно 30% прибутку та всі видатки, має бути не вище $75 за куб.м. Наш уряд продає газ за ціною більше ніж €350 за куб.м. та каже, що розрахунки мають здійснюватись за ринковими цінами. Можливо, така ринкова ціна має бути в Європі, але не у нас в Україні, де немає ринкових зарплат. У олігархів є можливість отримувати газ по значно нижчій вартості, а решта населення повинна отримувати газ за так званими світовими ринковими цінами та не знає, як їм обігрітися взимку.

Ще одним прикладом є корупція: Україна отримує від Міжнародного валютного фонду щороку $3 млрд. Водночас, наш прем’єр-міністр оголошує, що наша митниця є абсолютно неконтрольованою у питаннях корумпованості та хабарів і що внаслідок цього щороку ми втрачаємо $3 млрд. Необхідно залучення на митницю підготовлених у фаховому відношенні політиків аби зупинити там корупцію. Тоді б нам не були потрібні гроші МВФ.

– Одного разу ви сказали, що українські політики повинні більше вчитися у європейської інтелігенції і що Карл фон Габсбург був би чудовим президентом для України. Минулої осені в Києві відбулася перша конференція руху "Велика Європа" в якій взяв участь також і Карл фон Габсбург. Наскількі важливими є такі імпульси для майбутнього України?

У сьогоднішній Європі ситуація також непроста. Є крайні праві та крайні ліві позиції, представники яких потрапили до влади, але майже відсутні представники політичного центру. Але ці вкрай праві обо вкрай ліві лозунги розраховані лише на тих людей, які хочуть мати просту відповідь на складні питання.

– Я відчуваю велику повагу до Карла фон Габсбурга. Він є дуже унікальною особою, знайомство з ним для мене дійсно велика честь. Я дивуюсь його рівню культури, політичній мудрості та шляхетності. Тільки завдяки освіті протягом поколінь можна досягти такого рівня та такої любові до Європи, які має він. В одному з інтерв’ю я колись сказав, що деякі області нашої України колись входили до складу Австро-Угорської імперії. Спогади про ті часи все іще дуже добре зберігаються в тих областях. Коли йдеш до селах Західної України, можна зустріти будинки на яких є зображення імператора Франца-Йозефа. Якби у 1990-ті роки Карла фон Габсбурга призначили президентом України і він з тим погодився, це було б дуже добре для нашої країни. Його гідність та рівень знань напевне відкрили б для України двері до Європейського Союзу.

– Тут ясно звучить думка, що Україна своїм корінням відчуває дуже тісний зв'язок з Австрією. Ви могли б сказати, що з австрійської сторони існує таке саме відчуття зв’язку з Україною? Передусім, з огляду на заяву Федерального канцлера Австрії Себастіана Курца на самому початку нового року, що тему припинення антиросійських санкцій можна було б виносити на порядок денний за умов припинення збройного протистояння на Сході України. І при цьому він навіть не згадав тему окупованого Росією Криму.

– На жаль, ні. Ми поважаємо рішення австрійського народу та його уряду, який прийшов до влади легітимним шляхом. Але, на мою думку, Ваш уряд міг би зробити більше для України. Після Версальського договору та розпаду Австро-Угорської імперії у людей, що проживали на її території, у тому числі й українців, про ті часи врешті залишились непогані спогади. Австро-Угорська імперія, незважаючи на монархію, всередині мала дуже демократичний устрій з відкритими та ефективно діючими структурами державної служби, які неухильно дотримувались норм права та судочинства. І взагалі: хоча дуже багато досвідчених фахівців кажуть, що майбутнє Європи залежить від України, у мене немає відчуття того, що австрійський уряд розуміє історичну роль Австрії. За свою історію Австрія зробила великий внесок до європейської культури та науки, значним чином вплинула на формування нинішньої Європи. Але цю роль відігравала також і Україна. Ми багато разів приносили в жертву на алтар Європейської ідеї наш дух та кров.

У мене немає відчуття того, що австрійський уряд розуміє історичну роль Австрії. За свою історію Австрія зробила великий внесок до європейської культури та науки, значним чином вплинула на формування нинішньої Європи… Така політика послаблення санкцій є вкрай недалекоглядною, а Європа в цілому не усвідомлює своєї геополітичної відповідальності.

Чи має сенс для Європи будувати демократію в Іраку або в Лівії, забувши при цьому Україну? Де План Маршалла для нас? Для України це дуже болюче питання. Жодна країна у світі не поступилася заради миру без будь яких переговорів всім своїм ядерним арсеналом, який налічував 176 стратегічних балістичних ракет. І це було зроблено навіть із радістю, оскільки ми не є імперіалістами, а навпаки, миролюбивим народом. Ми завжди намагалися побудувати демократичну державу. Вже у ХVІІ столітті ми позбавились рабства. Перша Конституція, яка передбачала розподіл повноважень між гілками влади, – до речі, цей документ зберігається в одному з музеїв Швеції, – походить з України та написаний у VІІІ столітті, коли про Сполучені Штати не було навіть і розмов. Цей документ передбачав розподіл владних повноважень, а також систему стримок та противаг. Чому цей факт не визнається а ні в Європі, а ні теперішнім австрійським урядом?

– Здається очевидним, що Україна відчуває свою прихильність до Європейського Союзу. Але Європа дуже повільно рухається назустріч Україні. Яка Ваша оцінка нинішньої політики ЄС і якою б ви бажали її бачити?

– Здається, що після Євромайдану 2014 року Україна має лише друзів, які переймаються виключно власними інтересами. І вони не згадують про те, що Україна знищила близько 5000 одиниць ядерної зброї, яка була націлена на Захід. Крім того, 70% звичайних озброєнь української армії під тиском західних держав було знищено. Захід та Сполучені Штати витрачали щороку до $20 млрд для забезпечення власної безпеки від ядерної зброї, розміщеної в Україні. Внаслідок демонтажу Збройних Сил України, станом на тепер ми маємо окупацію Криму та триваючу війну на Донбасі. Все це організовано Російською Федерацією, яка була озброєна Заходом за допомогою "нафтових" та "газових" доларів у той час, як Україна взяла на себе зобов’язання роззброїтися у відповідності до міжнародних угод.

Але не можна забувати, що в Європі також відсутні стратегії щодо довготривалого збереження правової демократії. Партії та коаліції, які тимчасово приходять до влади, не уособлюють собою державу або народ. Можливо, вони мають власне бачення на коротку перспективу. Але воно не має абсолютно нічого спільного з баченням в інтересах держави.

Ми завжди намагалися побудувати демократичну державу. Вже у ХVІІ столітті ми позбавились рабства. Перша конституція, яка передбачала розподіл повноважень між гілками влади, – доречі, цей документ зберігається в одному з музеїв Швеції, – походить з України та написаний у VІІІ столітті, коли про Сполучені Штати не було навіть розмов. Цей документ передбачав розподіл владних повноважень, а також систему стримок та противаг. Чому цей факт не визнається а ні в Європі, а ні теперішнім австрійським урядом?

У якості прикладу: обидва Майдани не були революціями, оскільки система не змінилася. Хоча демонстрантам і вдалося покласти край диктатурі, вони не спромоглися зформувати політичні сили, які були б віддані цінностям демократії. Після того до влади прийшли лише міністри з біографіями політиків без будь-якого практичного досвіду, які працювали лише у своєму партійному оточенні. Але для демократії є небезпечною ситуація, коли популісти без досвіду, без освіти, тільки за допомогою політичних лозунгів намагаються зруйнувати рівновагу.

У сьогоднішній Європі ситуація також непроста. Є крайні праві та крайні ліві позиції, представники яких потрапили до влади, але майже відсутні представники політичного центру. Але ці вкрай праві обо вкрай ліві лозунги розраховані лише на тих людей, які хочуть мати просту відповідь на складні питання. Наслідком цього є ерозія євроатлантичної демократії та середнього класу. Якщо в будь якій країні занепадає середній клас, там для населення, внаслідок цього, також знецінюються і цінності демократії. Арістотель сказав, що самий стабільний стан знаходиться у центрі. Люди з середніми статками значно сильніші за багатих та бідних. Якщо політики спираються тільки на самих багатих, тоді утворюється олігархія. Якщо внаслідок цього більшість стає зубожілою, результатом є революція. Коли уряд не турбується про середній клас з його традиціями, держава втрачає стабільність.

– Повернемось до питання окупованого Криму: яким чином можливо повернути Росію до виконання норм міжнародного права? Або якщо поставити це питання по-іншому: чи послаблення санкцій не буде сприйнято Путіним як сигнал до подальшої анексії українських територій?

– Жодного сумніву. Основною метою самопроголошеного "Третього Риму" з азійською ментальністю є сила. Історично Росія, як геополітичний фактор, визнає тільки силу. Ви знаєте, що сказав цар Олександр ІІІ? Він говорив: "У Росії є тільки двоє друзів: російська армія та російський флот". Будь-яка країна має чотири елементи влади: економіку, збройні сили, політичну дипломатію та інформацію. На сьогоднішній день через збройні сили Росія має найбільшу армію та другий за потужністю ядерний арсенал у світі. В сфері економіки олігархи контролюють всі ресурси та фінаси, рівень ВВП є низьким. Політична дипломатія має такий вигляд, що спеціальні служби у всіх західних країнах проводять лобістську та підривну роботу.

У сфері інформації Росія має медіа ресурс "Russia Today", бюджет якого на сьогодні є більшим, ніж бюджет Збройних Сил України. У цій ситуації небажання визнавати той факт, що в центрі Європи йде війна з тисячами вбитих українських громадян, є дуже небезпечною необачністю. Я не маю жодного наміру критикувати позицію Вашого канцлера, але така політика послаблення санкцій є вкрай недалекоглядною, а Європа в цілому не усвідомлює своєї геополітичної відповідальності. Знаєте, чого Росія боїться більше за все? Об’єднаної Європи з її культурними та демократичними цінностями біля російського кордону. Для можновладців у Кремлі це, власне, є дуже небезпечним. Тому основною метою їх політики є руйнування європейської єдності. Отож, якби існувала європейська конфедерація, включаючи Україну, небезпека для автократичної держави Росія буда б дуже серйозною.

– Минуло вже майже п’ять років після Євромайдану. Якою є зараз ситуація в Україні?

– Ситуація є складною. Україна знаходиться у стані справжньої війни, ми втратили частину нашої території і кожного дня гинуть наші військові, які захищають територію України. Це є війна, яку не хоче визнавати світ. І це війна не тільки між Україною та Росією, але війна між двома цивілізаціями – європейською та азійською. Обидва Майдани, що відбулись в моїй країні у 2004 та 2013/2014 роках, були реакцією у відповідь на дії українського керівництва, яке намагалося побудувати російську авторитарну модель управління. Західна демократія поступово просувається у напрямку кордону Російської Федерації, тому Кремль прийняв рішення вирішити "українське питання" воєнним шляхом. Успіх демократії в Україні міг би стати вирішальним чинником для існування російської влади.

Можна навести такий приклад: незважаючи на потужну пропаганду, російська влада не може змінити менталітет та спосіб мислення російського населення. Тому вони діють за допомогою військової сили аби зупинити розповсюдження демократії.

Проблеми в Україні мають як внутрішній, так і зовнішній характер. Основна проблема України полягає в тому, що, починаючи з 1991 року, в країні так і не існує справжної політичної еліти, яка б чесно та серйозно дотримувалась принципів демократії. Під час Майданів політична еліта при владі намагалася копіювати авторитарний режим за російським зразком, але вона не знає історії українського народу. Обидва Майдани були громадськими протестами проти авторитарного режиму та були спрямовані проти цього російського розуміння державності.

Обидва Майдани спромоглись покласти край диктатурі, але виявились нездатними побудувати демократичну державу. Щоб досягти цієї мети, потрібно створення справжніх політичних партій, які сповідують ідеологію побудови демократичного суспільства.

– Дякуємо за бесіду.